Спокійне лагідне сонечко щедро ллє своє життєдайне тепло на землю.
Початок червня і тому земля – ніби юна красуня-дівчина. Зелень яскрава і
соковита. Повітря, особливо в надвечір’я, п’янить своїми пахощами. Ніби
чиясь щедра рука наповнила ними все навколо до краю, по самі вінця:
„Насолоджуйтеся, радійте, шануйтеся!”.
.
Подвір’я схоже на відкрите усміхнене обличчя. Пекучим яскравим полум’ям
квітнуть маки. Вони такі великі, що здається це не квіти, а величезні
блюдця. Погляд прямує за бджілкою. Вона залітає всередину маківки, а там
– справжнє чудо. Розглядаєш квітку, і немає меж подиву і захопленню, бо
вона – це сама довершеність, витонченість і досконалість. Який митець
може зрівнятися з природою в її майстерності і неперевершеній фантазії!
Під парканом квітнуть півонії. Гнучкі пагони не можуть утримати пишні квітки, і вони нахилили свої обважнілі голівки до землі.
.
А в квітнику підростають настурції, чорнобривці, айстри. Скоро-скоро
вони розквітнуть і теж будуть усміхатися сонцю. Краплинки роси на
листочках настурцій будуть схожі на живі срібні кульки. Доторкнешся
пальцем до листочка – і кулька вмить відреагує. Тріпотливо засяє
кольорами веселки, заметушиться, покотиться аж поки не впаде з листочка
на землю, а там перетвориться всього лише на вологу, ледь помітну
плямку.
.
У куточку пишається кущ любистку. Він стриманий і гордий, але це лише
поки не виявиш до нього своєї прихильності. А от візьмеш його листочок,
потреш пальцями, і він з вдячністю обдарує тебе своїм терпким, ні з чим
незрівнянним запахом. Підсвідомо відчуваєш, що він таїть в собі спогади
сивої минувшини й сьогодення. Але все-таки, мабуть, у ньому більше від
давнини, і споглядає він всі наші щоденні клопоти з погляду вічності, а
тому – з розумінням і мудрою поблажливістю.
Турботлива мама-квочка навчає своїх малят житейських премудростей. А
вони, наслідуючи матусю, кумедно чиркотять своїми тонюсінькими лапками
по землі. Такі собі пухнасті клубочки з крильцями-пелюсточками.
Кіт Мишко лежить під кущиком конвалії і ніби спить. Проте одне око,
вузеньке як щілинка, пильно стежить за курчатами. Я піднімаю палець і
сварюся на нього. Він широко розплющує жовті очі й уважно дивиться на
мене, але, я знаю, думає все ж він про своє, котяче.
Під вікном затишно примостився кущ бузини. Білі, схожі на парасольки
суцвіття заглядають у шибку. Пробігає легенький вітерець і від його
подиху вони починають плавно погойдуватись, ведучи повільний, спокійний
танок у ритмі „Мелодії” Рубінштейна. Moderato... Думки теж починають
текти спокійно, розмірено, далеко від буденного нервового життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар